Вміння творити добро — суперсила, якої дійсно варто позаздрити. У моменти, коли опускаються руки і здається, що життя ставить тобі палки в колеса, ніщо так не повертає віру в краще, як благородні вчинки незнайомців.

Ми в Social.org.ua вже отримали солідний запас доброти, прочитавши 15 неймовірно теплих історій від наших читачів, яким пощастило зустріти на своєму шляху людей з золотим серцем. Тепер ваша черга.

• У подруги був день народження, 18 років. Проводили її до будинку, не рассчитавшую сили з алкоголем. А вона жила дуже далеко від місця, де жили ми з подружкою. Ніч, останній транспорт пішов. Стоїмо на зупинці в коротких спідницях і до смерті боїмося хлопців, які вже подсвистывали нам і похабно хихотіли. Раптом під'їжджає маршрутка, відкриваються двері і водій кричить: «Швидко в автобус!» Ми, вже мало не плачучи, сіли. А він, бубня, видає: «У самого дочка — не дай бог так стояти де буде!» Спасибі йому велике! © Ірина Філіппова / Facebook

• В далекі 1970-ті, коли мені було 7 років, відправили мене в магазин за молоком. Спіткнулася і впала. Коліна розбила, бідон у бік полетів, і рубль кудись закотився. Реву, рубль знайти не можу. Повз йшла жінка, запитала у мене: «Що трапилося?» Потім дістала гаманець і простягнула мені рубль. Я не взяла: як потім віддавати? А вона мені й каже: «Виростеш велика і теж комусь допоможеш». Через багато років у школі, де я викладала, один підліток ходив на уроки без зошити. Потім від колег дізналася, що у нього мати в загулі і вдома кілька днів не з'являється. Купила йому зошити і після уроків попросила зайти. Даю зошити і грошей на обід в їдальні. А він не бере і все. Ось тут я і згадала і ту жінку, і втрачений за рубль. І сказала хлопчику ті ж самі слова. Тільки тоді взяв. © Олена Мінєєва / Facebook

• Гуляючи пішки по Гавані, забрели в нетуристичний район. Сіли в місцевий автобус. А у них там гроші для туристів одні, для місцевих — інші. Водій зробив вигляд, що перший раз бачить туристичні тугрики, але інших у нас не було. І якась кубинка європейської зовнішності (на вигляд — абсолютно наша тітка з пострадянського простору) дістала з гаманця місцеві гроші і заплатила за нас. А решта всім автобусом на пальцях пояснили, куди і як нам їхати. Всі, хто був на Кубі, знають, що із-за убогості місцеві тільки й думають, як обдурити туристів. Але це вони просто в нетуристичних районах не бували. Там звичайні люди з майже нашим, радянським мисленням. © Lena Buchumova / Facebook

© Рідня / Мосфільм

• Гуляла білої вночі, вірніше ближче до ранку за часом. Як раз близько 5:00 — самий кайф. Натовп вже розсмокталася, громадський транспорт ще не пішов. Світло як вдень, і нікого на вулицях. Сиджу перед Исаакием — повний релакс. Підходять два молодих хлопця: «Жінка, вибачте, вам переночувати ніде? Можете у нас виспатися, не бійтеся. Можете нас сфотографувати, подзвонити кому-небудь і адреса назвати». Я посміхаюся: «Спасибі, все в порядку, я просто гуляю». Вони: «Точно в порядку? Ви не голодні? Може бути, вам грошей дати?» Мені було приємно. Вони просто занепокоїлися тим, що я одна в такий час сиджу і нікуди не збираюся йти. © Наталія Лазарєва / Facebook

• Я в Іспанії заблукала на машині з дитиною. В результаті заїхала на зустрічну смугу. Я поняття не мала, що і як. На іспанському як китаєць. Поліція зупинила, посміялися і потім гальмували кожен автомобіль і запитували, чи їдуть вони в потрібному мені напрямку. Здали мене черговий машині з 4 молодими людьми з настановою доставити мене до місця і відзвітувати. І нас доставили! Ще й бензину долили. Світ не без добрих людей. © Evgeniya Chaplenko / Facebook

• Якось приїхала до чоловіка на роботу у відділ поліції. А він бере свідчення з потерпілого. Чоловік — таксист з Воронежа, привіз клієнтів в Москву, а ті його кинули на гроші і ще телефон вкрали. Слухаю його, а потім питаю: «Як же ви тепер доберетеся до Воронежа?» Він каже, що йому б до МКАДа доїхати, а там далекобійники допоможуть. Витягла я йому всю готівку, що була з собою, — 2500 рублів. А вранці о 7 годині він переклав мені навіть трохи більше зі словами подяки, написав, що решта — на цукерки. © Марія Сорокіна / Facebook

• Одного разу дала дуже милої бабусі в аптеці 500 рублів. Вона не могла оплатити призначені лікарем ліки. Засмутилася, йшла від каси зі словами: «Нічого, обійдуся, буду чекати на наступну пенсію». Бабуся гроші брати не хотіла, навіть злякалася, думала, що підступ. Я поклала і пішла. У той же день на роботі мені один столик залишив на чай 5 000 рублів! Я тоді працювала офіціанткою і запам'ятала цю історію на все життя. © Ольга Орлова / Facebook

© Terminal / Highland Film Group

• Пригадався далекий 2003 рік. Їдемо з подругою години в 2 ночі, дорога через ліс, поряд військова частина. Стоять на дорозі 2 дівчата 13-15 років. Зупинилися. Виявилося, приїхали до брата однієї з них і застрягли тут. Підібрали (добре, що ми), відвезли до станції, напоїли в ігровому клубі чаєм (подруга була там директором), попросили доглянути за ними до ранку і дали грошей на дорогу на першу електричку. © Ніна Бал / Facebook

• Коли я жила в Празі, сусід кожен місяць викладав [інших] прочитані книги. Всі брали, а потім повертали на стіл у коридорі. А інша сусідка розводила квіти і завжди виставляла «діток». Можна було взяти собі маленька квіточка. © Margarita Balzhalarskaja / Facebook

• Розповіла подруга: взимку в ожеледь впала, зламала руку, втратила свідомість. Прокинувшись, побачила над собою обличчя алкоголіка, подумала, що сумка, поки була без свідомості, пропала. А той каже: «Жінка, не бійтеся, я до приїзду швидкої допомоги з вами буду. А ваша сумка у мене, нічого не пропало». © Галина Смирнова / Facebook

• Мені було 16 років, мене кинув хлопець. Після дискотеки додому добиратися в інший кінець міста, грошей на таксі не вистачає, автобуси не ходять. Підійшла до таксистів, сказала, яка у мене є сума і куди їхати, майже усі тільки посміялися. А один чоловік погодився. Я сіла у таксі і як разревусь. Чоловік мене запитав, що сталося, я йому все розповіла. Він зупинився, опустив козирок з дзеркалом і каже: «А ну подивись на себе! Красива?» Я плачу й кажу: «Не-е-е-ет». Він відповідає: «А вытрешь слізки —будеш гарна! І цих пацанів за тобою ще сотні бігати будуть!» Я перестала плакати, подякувала, а коли доїхали до дому і я йому давала гроші, він сказав: «Не треба — купи собі цукерок». Минуло 20 років, а я досі безмежно вдячна цій людині. © Надія Плотнікова / Facebook

© Riverdale / Warner Bros. Television

• У мене була подружка у Вірменії, Сусанна. Разом в санаторії відпочивали, листувалися. Через рік, коли мені було 15 років, я приїхала в гості до дядька. Він тимчасово жив на кордоні України та Бєлгородської області. Поїхали по справах у Білгород, де я і загубилася. Темно вже, грошей немає, їхати в сторону Харкова приблизно 40-50 км. Чому не пішла в міліцію? Не знаю. Вийшла на трасу і голосую. Зупиняється фура, водій — кавказець. Я назад, він каже: «Сідай! Не трону». Села, сказала, що подружка у Вірменії живе. Адреса запитав — сказала. Привіт передати? Звичайно! Довіз до будинку. Через місяць прийшов лист від Сусанни. Каже: «Приїжджав якийсь дядько з привітом від тебе. Мій тато з ним бенкетував кілька днів. Звичай такий». Сподіваюся, радість йому був мій привіт. © Галина Довгих / Facebook

• Співробітниці сусіди вранці машину антифризом обприскують. Коли вона виходить на роботу, вже все розмерзається. © Анастасія Лопатко / Facebook

• А у мене в театрі оперети стягнули паспорти — України та закордонний. Я відразу і не виявила. Через 2 дні поїздка в Лондон. Шукала скрізь цілий день і змирилася, що не лечу. Через годину на Facebook мене знайшов художник, який підняв зі снігу документи. Повернув і говорить, що, якщо б я не «відпустила» пропажу, він би мене не почув». Спілкуємося до цих пір, він крутий майстер. І в Лондон я все ж полетіла. © Iryna Kravchenko / Facebook

• Йшла по місту з пакетом їжі з магазину, і прямо посеред тротуару той порвався — всі продукти вивалилися на землю. Тут же зупинилася жінка, яка знайшла у себе запасний пакет, і допомогла зібрати продукти. © Лія Воробйова / Facebook

А з вами траплялися історії, після яких особливо хочеться вірити в людей і добро?

Фото на превью Надія Плотнікова / Facebook