Іноді найбільш цінним подарунком для людини стає те, на що ніхто інший навіть не звернув особливої уваги. Тому що за цими простими речами можуть стояти обставини, завдяки яким людина починає ставитися інакше не тільки до подарунків, але й до життя. Саме про це і пише у своєму оповіданні письменник під псевдонімом Зодчий.

Social.org.ua обожнює знаходити текстові скарби. Тому запасіться чашкою чаю і швидше познайомтеся з цією чарівною історією.

Однокласник працює хірургом у лікарні. Практикує у кількох приватних клініках і позмінно працює в невеликій державної районної лікарні. Якось розговорилися з ним у колі спільних друзів, згадували випадки, пов'язані з працею, практикою і так далі. Плавно перейшли до речей, потім — до подарунків, а потім тема зайшла про найдорожчих подарунки: хто, коли, які отримував. Загалом, п'яні і веселі.

Черга дійшла до мого однокласника, і той розповів історію.

Було йому тоді 28 років. Привели до нього на огляд в державну лікарню дівчинку 6 років. Впала на руку, сильний забій. Подивився знімок: тріщин немає, переломів немає — все окей. Але у дівчинки вроджений дефект кисті. На знімку видно патологія. Оглянув руку: пальці трохи рухаються, але кисть сама практично не рухається трохи зігнутому стані. Батьки сказали, що їм пропонували операцію, але гарантій на результат не давали, грошей у них теж не дуже багато.

Він молодий хірург, випадок для нього цікавий і, дивлячись на знімок, зрозумів, що може це виправити. Каже, прямо перед очима вже подумки прокручував операцію: що, де дробити, як збирати. Попросив батьків провести більш детальний огляд, щоб привезли дівчинку до нього, коли він буде в приватній клініці.

Коротше кажучи, після кількох оглядів, порадившись з іншими лікарями, він уже був упевнений, що зможе допомогти дівчинці. Домовився з директором клініки. Викликав батьків з дівчинкою і сказав їм, що зробить операцію безкоштовно, в клініці 3-5 днів пролежить теж безкоштовно, але потім їм потрібно буде сплатити фізіотерапію для дівчинки. В їх клініці цього не було, і він порадив їм іншу, де зроблять все, що треба, за чисто символічну плату.

© AndreyBezuglov / Depositphotos  

Батьки сумнівалися і весь час запитували, раптом стане ще гірше і які є гарантії.

— Я вам чесно скажу, — сказав однокласник, — піаністкою і тенісисткою вона ніколи не стане, але рука стане прямою і навіть зможе нормально тримати ручку і писати.

Тут голос подала дівчинка:

— Доктор, а малювати я зможу? Я дуже хочу малювати.

Мати розплакалася, притиснувши до себе дівчинку, а батько тільки опустив очі й кивнув лікаря.

— Ось так, — сказав мій однокласник нам з друзями. — А через рік я отримав найдорожчий подарунок, який коли-небудь мені робили: до мене на роботу прийшла ця дівчинка з батьками і подарувала малюнок, який вона намалювала спеціально для мене.

І він показав нам на телефоні фотографію дитячого малюнка — величезний різнобарвний квітка, не відкритий біологами, а внизу кострубатим дитячим почерком друкованими літерами було написано: «Спасибі, доктор!»