Як знімали фільм «Амелі», від якого донині пурхають метелики в животі

Складно знайти людину, яка не бачив, або хоча б не чув про фільм Жана-П'єра Жене «Амелі». Сайт Rotten Tomatoes дав йому 88 % свіжості, а журнал Empire поставив на почесне 2-е місце в списку «100 кращих фільмів світового кінематографа не англійською мовою». Неймовірну атмосферу кінострічка, за визнанням самого режисера, отримала від французького поета Жака Превера і режисера Жана Ренуара. До речі, Одрі Тоту запросили на головну роль по волі випадку, але про це та інше читайте в нашій статті.

Ми в Social.org.ua любимо цей фільм, який насправді називається «Неймовірна доля Амелі Пулен» (фр. Le Fabuleux Destin d Amélie Poulain), за його оптимізм, шарм і непередавану атмосферу чарівництва. А в бонусі ви побачите дещо незвичайне.

Фільм робили під іншу актрису

Спочатку грати головну жіночу роль повинна була британська актриса Емілі Уотсон. Під неї режисер і робив свою кінострічку, звідси й ім'я «Амелі» — варіант «Емілі». Проте актриса не володіла французькою належною мірою і до часу зйомок вже була зайнята в іншому проекті.
Одрі Тоту режисер випадково побачив на афіші фільму «Салон краси „Венера“» і вирішив, що знайшов гідну заміну.
Несподіваний факт про виконавицю головної ролі: вона з дитинства мріяла стати пріматологом (вивчати поведінку приматів) і після зйомок в «Амелі» відправилася прямо на Суматру спостерігати за орангутангами.

Сцена з мандрівним гномом не вигадка режисера. У 1980-ті роки в країнах Західної Європи люди стали розігрувати один одного незвичайним способом. Вони без попиту брали фігуру садового гнома з ділянок нічого не підозрюють співвітчизників, залишаючи заспокійливу записку, мовляв, «зі мною все в порядку, поїхав побачити світ», і брали ці фігурки у свої реальні подорожі, надсилаючи фотографії гномів близько пам'яток здивованим власникам.

Канни проігнорували кінострічку, хоча вона всюди гриміла і отримувала відмінні відгуки. А все через прикру помилку, за якою журі була показана картина... без музики! Звичайно, в такому варіанті розраховувати на нагороди було складно.
Жан-П'єр Жене любить знімати свої фільми в павільйоні, але тут йому все ж довелося погодитися на натуральні зйомки. Однак для таких зйомок команді декораторів довелося відмивати реальну вулицю і метро від графіті і бруду і попросити прибрати деякі рекламні щити. До речі, після такої грунтовної прибирання влади міста намагалися підтримувати чистоту цих місць самостійно.
Кафе, в якому працювала головна героїня, Cafe des Deux Moulins в стилі ар-деко дійсно існує і працює донині (дивіться бонус). Після виходу стрічки в меню з'явилося морозиво крем-брюле «Амелі».

Міхаель Сова отримав досить широку популярність після виходу фільму, так як картини в кімнаті героїні, так само як і знаменита настільна лампа з абажуром і навіть уявний крокодил, — його рук справа.
Одрі Тоту насправді не вміє пускати «млинці» по воді, ці сцени пізніше були додані за допомогою комп'ютерної графіки.

Ім'я другорядного персонажа — невдалого письменника-філософа Іпполіто — це відсилання до роману Федора Достоєвського «Ідіот».
Пам'ятаєте сцену, де Амелі уявляє чорно-білі похорон? Це кадри кінохроніки Pathe-journal 1923 року про смерть актриси Сари Бернар.
У фільмі відтворено дуже багато реальних забавних ситуацій, які режисер колекціонує аж з 1974 року.
Своє прізвище героїня отримала випадково: як-то раз Жан-П'єр вирішив поласувати і купив шоколадку Poulain.
За сюжетом Амелі жила в будинку № 56 по вулиці Rue des Trois Frères на Монмартрі. На даний момент це місце — початкова точка подорожі шанувальників фільму, так як саме тут Амелі почала змінювати життя інших людей і своє в тому числі.
Ну і магазинчик Maison Collignon, де заправляв противний власник, вічно шпынявший свого недбайливого помічника, теж існує. До речі, нинішній власник прибрав мішки з квасолею, так як було дуже багато бажаючих засунути туди руки. Ну ви розумієте, так?

Амелі стало одним з найпопулярніших жіночих імен після виходу фільму. Причому не тільки у Франції, але і в США, де до 2003 року це ім'я майже не використовувалося.
І не тільки у дівчаток. У 2007 році цим ім'ям (на честь героїні фільму) назвали новий вид скляних жаб, яких виявили в Еквадорі. Вони отримали назву Cochranella амелі. За словами вченого, «дрібні деталі відіграють важливу роль у досягненні радощів життя так само, як скляні жаби і інші земноводні та плазуни відіграють важливу роль у здоров'ї нашої планети».

Ще один реальний факт: та колекція невдалих фотографій, яку у фільмі збирає коханий Амелі, реально існує, але є власністю хорошого друга режисера Мішеля Фолько. З-за французького закону про приватності, який забороняє публікувати знімки реальних людей без їх дозволу, справжні фотографії з альбому були замінені на знімки акторів, статистів і членів знімальної групи.
Базиліка Сакре-Кер (найважливіша пам'ятка Монмартра) теж стала місцем паломництва шанувальників кінострічки. Тут Амелі єдиний раз, до речі, розмовляла з Ніно (більше за весь фільм між ними не було ні слова), і повз базиліки вже в кінці кінострічки закохані проїжджали на мопеді.