19 життєвих цитат Євгена Гришковця, читаючи які думаєш: «Та це ж про мене!»

Актор, режисер, письменник, драматург, людина-театр, популярний блогер. Лауреат низки престижних російських премій — «Антибукер», «Золота маска», «Тріумф». В кінці 90-х Євген Гришковець буквально підірвав театральний світ моноспектаклями «Як я з'їв собаку», «Одночасно», «Дредноути». У своїх книгах, виставах і текстах, декламируемых під музику, автору вдається знаходити точні інтонації і помічати деталі, якими пронизана наше життя, але самі ми на них уваги не звертаємо. Його герої впізнавані і тому улюблені багатьма.

Нам в Social.org.ua подобається творчість Євгена Гришковця, і ми вибрали цитати з його п'єс та книг, при читанні яких думаєш: «Та це ж прямо про мене і моє життя!»

В житті, як відомо, за все доводиться платити. Але чомусь не покидає відчуття того, що в рахунок включено солідні чайові.
У мене тут джаз. То є музика для тих, хто отлюбил!
І я зрозумів в цей момент, за ким сумую. Я зрозумів, якого людини мені не вистачає в житті. Я з усією ясністю усвідомив, по кому я нестерпно тужу, тужу давно і кого мені так бракує кожен прожитий мною день. Це конкретна людина. Мені він потрібен, і я за ним сумую. Я сумую за себе щасливим.
А я хотів і хочу, щоб мені було добре. Не краще, а добре. Просто добре...

Влітку буде легше. Влітку завжди легше. Але до літа має щось змінитися, інакше я до літа не доживу.
Самий сумний вид спорту — це жіноче одиночне фігурне катання! Скільки б ця молода і красива жінка не каталася по льоду, скільки б пристрасно ні витягувала вперед руки, скільки б не вигиналася, ні крутилася б... все одно ніхто до неї не вискочить, не обійме! Так вона і залишиться одна на льоду. Сумно, а ще символічно.
Якщо ти з чимось або кимось рвеш остаточно і безповоротно, якщо спалюєш мости і голосно хлопаєш дверима, то життя моментально що тобі підказує, щось підкидає, відкриває несподівані двері або посилає потрібних людей. Якщо ж ти намагаєшся якось уберегти тили, підстрахуватися, зберегти хоча б тоненькі ниточки, тягнуть тебе в минуле, якщо хочеш посидіти в новому кріслі, не викинувши старий стілець, то нічого нового, несподіваного і випадково-щасливої з тобою ні за що не відбудеться.
У англійців є таке поняття: вищий прояв дружби — це наділення одного так званим refrigerator rights, тобто правом доступу до холодильника.
Школу я не люблю за те, що там маленька людина вперше зустрічається з державою.

Коли в моєму житті з'явилася любов, я раптом зауважив, як багато є пісень, які якимось чином про мене. І багато фільмів про мене. І взагалі так багато музики, картин, віршів про мене, що я виявляю себе в центрі уваги світового мистецтва.
Завжди йдеться, у разі якщо люди розійшлися, що шлюб був невдалим. Люди, може бути, разом прожили багато щасливих років, а потім щось пішло по-іншому, і от вони розлучилися. Яка ж тут невдача?
Йдеш по ринку і бачиш, як який-небудь продавець викладає яблука, хороші, тугі яблука. Протирає їх, кожен, ганчіркою і розкладає. І ось побачиш такі яблука і навіть уявиш, як впиваешься в них зубами, а вони хрумтять і навіть шиплять. І відчуваєш, як сік наповнює рот, і від цього в роті навіть стане кисло... І купиш таких яблук і думаєш про те, як їх будеш їсти... Але приносиш додому, а там у вазочці лежать кілька трохи запилених, вже зморщених яблук, які ти купив колись, і думаєш: ну не викидати ж їх, треба ж їх спочатку. Та тому що вони вже несвіжі і несмачні, ти їх їси довго, а за цей час свіжі припадають пилом і зморщилися... Так і не вдається ніколи гарних яблук поїсти!
Життя візьме своє... А де моє?!

Найважче в стані закоханості — це перехід від надії до відчаю, від упевненості до сумнівам і назад. Ці скачки — найкривавіша синусоїда, яку тільки можна уявити.
Перша чарка робить тебе щасливим, третя — відганяє залишки щастя.
А взагалі це чудово, коли люди знаходять в собі сили вибачитися. Це чудово, але дуже мало хто вміє це робити. І далеко не всі вміють щиро дякувати, знаходити слова для компліментів, зізнаватися у своїй неправоті або чесно говорити, що не знають відповіді на той чи інший питання.
Життя — це тобі не супермаркет, друже. Любов знайти не можна. Її можна тільки зустріти.
Поїдете ви в Дрезден, прийдете в Дрезденську галерею, до залу, де висить «Сікстинська Мадонна», встанете перед картиною і будете думати: «Так ось вона, це ж вона... Так, треба це зрозуміти, треба це усвідомити... Стоп, стоп, стоп, стоп. Треба зосередитися! Хлопці, не заважайте!... Адже Я так давно цього хотів! Це ж вона, вона! Я тут! І вона тут! Так, так, так, так, так, так...» — і нічого не відчуєте. А коли на поганеньку репродукцію дивилися — всі відчували! Виходить, даремно їхали, чи що?! В Дрезден... Значить, даремно. Тому що картину не хотілося... а відчути.
Мені тут (за кордоном) подобається, мені тут дуже багато чого подобається, майже все, але я тут нічого не люблю, а вдома мені багато чого не подобається, але я це люблю.